Передмова (Олег Сілін)

У романі «Синтéза» молодий чернівецький автор Еліел Дрейк спробував підняти чимало тем та змішати, проте не збовтати, одразу кілька архетипових сюжетів. Чи вдалим видався цей коктейль?

Тематика кінця людського світу неодноразово ставала майданчиком для умоглядного експерименту фантастів. За тим, як саме знищувалося людство, можна відстежити, чого найбільше боялося суспільство у часи написання твору. Космічні загарбники, ядерна війна, повстання штучного інтелекту, світові війни… Дещо з цього переліку є й у «Синтéзі».

Європа вже під Імперією, Лізі треба перехилити шальки терезів. І це зовсім не механічна зброя, бо приблизно така ж є і в Імперії… Має бути щось інше. Ось до цього іншого і стає дотичним молодий українець, який разом з родиною змушений був переїхати до Канади.

Кінець ХХІ століття. Триває повзуча Третя світова війна між Лігою – умовно західним світом, та Імперією – східним порядком, який установлюється Китаєм. Європа вже під Імперією, Лізі треба перехилити шальки терезів. І це зовсім не механічна зброя, бо приблизно така ж є і в Імперії. На сторінках роману швидко і зовсім буденно згадується Мережа та Світова Система Безпеки, персональний гравітаційний транспорт і екзоскелети, іонні дробовики, бойові роботи та люди-кіборги, яких майже неможливо відрізнити від машин. Має бути щось інше. Ось до цього іншого і стає дотичним молодий українець, який разом з родиною змушений був переїхати до Канади. Йому приходить запрошення приєднатися до команди вчених, котрі працюють в Алерті – найпівнічнішому поселенні на Землі, над універсальними ліками. Неважко здогадатися, що це – особливий вірус, який спочатку дарує небачені сили, а потім, за усіма законами жанру, швидко мутує і вбиває носія за лічені години й одночасно інфікує оточення. Молодий Клайвіан, можливо, і не хотів би брати в цьому участі, але стосунки в родині не складаються, і це для нього великий шанс проявити власні сили та знайти себе.

Хорхе Луїс Борхес казав, що всі сюжети зводяться до чотирьох варіацій. Якщо поглянути на «Синтéзу» з цього боку, то помітно, що у романі є три з половиною класичні варіації.

«Про довге повернення»

Хоча в романі два головних герої – Клайвіан та Рей – повернення в них різне. Починається все на далекій півночі Америки, коли друзі змушені пробиватися крізь сніги під довгою полярною ніччю до своїх, аби попередити про халепу. За тими самими законами жанру, вже розпочалася пандемія, тому друзям варто поквапитися. Однак не все так просто, бо велика гра точиться не лише між Наддержавами, а й між тими, хто прагне якомога швидше розповсюдити вірус і тими, хто проти цього. Безперечно, обидві сторони зацікавлені у пошуках ліків, зрозуміло, з різною метою. Клайвіан хоче потрапити додому, у місце, звідки він тікав, і в якому залишається його родина. Кілька разів його могли вбити, проте обставини цього варто поки втаємничити, аби читачеві було цікаво спостерігати за подорожами розбитими шляхами й містами в облозі. Зрештою, хлопець дістається місця, але знаходить там зовсім інше…

Якщо казати про Рея, то його повернення відбувається не лише суто у географічних координатах. Читач знайомиться з ним як з людиною релігійною, тому випробування для нього – це виклик: чи зможе він, після того, що пережив і побачив, повернутися до Бога.

«Про пошук»

Еліел Дрейк у своїй біографії зазначає, що він християнин, тому зустріти мотив пошуку Бога на сторінках його роману – не є великою несподіванкою. Перші розділи нам цього не обіцяють: Клайвіан – звичайний молодий хлопець, який більше переймається роботою та симпатичними коліжанками, але чим далі мандрує герой, тим частіше його думки звертаються до внутрішніх пошуків.

Михайло Козаков, культуролог:

Коли до моїх рук потрапила книга… то я, зрозумівши жанр, почав побоюватися, що будуть якісь ухили у проповіді чи моралізаторство. Але цього, на велику радість, не сталося. На мою думку, краще говорити про Бога цікаво або ніяк. У автора вийшло цікаво.

Утім, слід застерегти читача, який сподівається побачити у кінці велику битву «наших» з «не нашими». Битва відбувається, трансцендентальна і не дуже помітна ззовні. Чи кожному сподобається такий перебіг подій і варіант вирішення? Певно, що не кожному. Зважте на це, перед тим, як братися за читання.

«Про штурм і оборону укріпленого міста»

Герої як мінімум двічі беруть участь у штурмах фортець, якщо розуміти це слово у найширшому сенсі. Не буде великим розкриттям сюжету, якщо напишу кілька слів про ці «фортеці».

Перша – система підземних укріплень та каналів, класичне антиутопічне розподілення на тих, хто в абсолютно нелюдських умовах виготовляє нелегальну продукцію, та тих, хто керує ними й має всі блага: смачну їжу, чисту воду і, навіть, високоякісну голограму блакитного неба.

Друга – високотехнологічна пірамідальна будівля, верхівка якої ховається у хмарах (згадаємо «Того, що біжить по лезу», схоже?). Системи захисту, бойові дрони, автоматичні турелі, яким протистоять дуже завзяті люди, котрим нема чого втрачати.

Якщо ж подивитися з іншого, внутрішнього боку, то Клайвіан та Рей тримають оборону фортеці душі своєї. Від обставин, в яких вони опиняються, від похованих друзів і мертвих міст легко зійти з глузду, озлобитися й розчинитися у відчаї чи цинізмі. Все ж залишатися собою – не така проста задача у світі, що помирає.

«Про самогубство бога»

Напряму цієї теми у романі немає, і навіть навпаки – з огляду на пункт «Про пошук». Але «половинка» сюжету все ж таки простежується, хоча й дивним чином. У романі є група осіб, яка вища за уряди Ліги й Імперії та має свої плани щодо людства. Певна іронія в тому, що ці істоти – бо далеко не всі з них люди у повному розумінні слова – теж приречені, хоча їхня агонія і триватиме довше.

Можливо.

Через таку манеру оповіді виникає особливе відчуття довіри, яке буває, коли розмовляєш із абсолютно незнайомою людиною у потязі чи в анонімному чаті в інтернеті.

Варто ще поговорити про саму оповідь. Роман являє собою довгі листи-мемуари, який пише Клайвіан невідомому читачеві. До нього долучається голос Рея, котрий розповідає про події, свідком яких Клайвіан не міг бути, підправляє та уточнює деякі деталі. Через таку манеру оповіді виникає особливе відчуття довіри, яке буває, коли розмовляєш з абсолютно незнайомою людиною у потязі чи в анонімному чаті в інтернеті. Клайвіан не хвалиться своїми здобутками, радше іронізує над собою, чесно каже про свої вади й розповідає про почуття.

Через таку побудову оповіді читач не побачить великої і глобальної картини зіткнення солдат з інфікованими, заворушення в Імперії, черги на блокпостах, відчай та взаємоповагу. Проте зі слів Клайвіана ці картини можна домислити собі: на щастя, Дрейк залишає достатньо непрямих натяків, щоб уважний читач про все це подумав.

Ми добре знаємо, що історію пишуть ті, хто переміг. Оповідач це також знає, і знає, як вміють замовчувати правду, котра комусь не подобається…

І ще одна важлива річ, яку підіймає цей лист з кінця світу. Ми добре знаємо, що історію пишуть ті, хто переміг. Оповідач це також знає, і знає, як вміють замовчувати правду, котра комусь не подобається: чи то владним структурам, чи то офіційним історикам. Клайвіан залишає свої мемуари тим, хто захоче розібратися у причинах пандемії. Можливо, з юнацьким максималізмом робить висновки про винуватців трагедії, проте дає свідчення тому, як велич науки та людського духу може бути використана проти творців.

Чи пережив світ Дрейка інформаційні війни? Здається, що так: побіжно згадуються масовані пропагандистські заходи, які відбувалися у Наддержавах. Тому засвідчити, що саме відбувалося в Алерті та навколо нього – вчинок, який вартий поваги.

На тлі високотехнологічних декорацій майбутнього інфіковані люди залишаються людьми, котрим співпереживаєш…

Чого немає у «Синтéзі», так це зомбі. Дрейк вирішив, що не буде додавати до цього коктейлю трендовий в наші часи супровід, і абсолютно правильно зробив. На тлі високотехнологічних декорацій майбутнього інфіковані люди залишаються людьми, котрим співпереживаєш, бо їхня смерть – це аж ніяк не початок чогось нового, як це відбувається у багатьох нинішніх творах про біологічну небезпеку.

Дебютний роман Дрейка – доволі дискусійна книга, проте цікава не тільки історією подорожі та пошуків головних героїв, а й долями багатьох другорядних персонажів. Багато з них заслуговували б на окрему оповідь, і в тому є велика заслуга автора.

І, як мінімум, такого коктейлю з апокаліптики, науки та екзистенційного пошуку в нас поки що не було.